23.09.2021                                                                                                    10 клас

Тема уроку І.С.Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім'я». Характеристика персонажів, майстерність змалювання характерів Кайдаша та Кайдашихи, Карпа й Лавріна, Мотрі й Мелашки

Епіграф:                                              «Читав — наче погожу воду у спеку пив.               Яке знання народних звичаїв, народного життя».

М. Коцюбинський

1.Виконайте завдання

1.2. Літературна гра «Герой повісті «Кайдашева сім’я»

Замісто … впишіть героя

1. …був дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечірню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити?

2. …вважав, що вісь біля воза зламалась тільки тому, що він поїхав по снопи в неділю?

3. …наглядала за працею невістки, «наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду»?

4. …всі гроші, що заробляв у пана та людей на возах, на плугах, на боронах, пропивав у шинку, заливаючи горілкою «давнє панщине горе»?

5. «…був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові»?

6. …був дотепним, життєрадісним парубком, а ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю?

7. «…була з поетичною душею, з ласкавим серцем»?

2. Робота з епіграфом уроку

-Зверніть увагу на епіграф нашого уроку.

-Як ви розумієте зміст цих слів?

- Протягом уроку побачимо, чи справді вдалось Івану Нечую-Левицькому глибоко ідобращзити особливості тогочасного життя за допомогою його героїв.

3. Переказ ключових епізодів тексту з творчим завданням (пригадайте та перекажіть)

1. Повернення Лавріна і Мелашки з Бієвець.

2. Пригода з Мотриним борщем.

3. Сутички Кайдашихи з невістками.

4. Показ набожності баби Палажки.

- Які моральні якості персонажів виявляються в кожному епізоді?

- У чому полягає (досягається) майстерність побутових картин у кожному епізоді?

4. Словникова робота

Гумор — зображення в смішному вигляді окремих явищ життя чи поведінки людини.

Сатира — це гнівне осудження в творі явищ суспільного й особистого життя.

За словами В. Г. Бєлінського, «під сатирою слід розуміти не безвинне зубоскальство веселеньких дотепників, а грім обурення, грозу духу, скривдженого ганьбою товариства». Сатиричні образи, як правило, викликають у читача почуття обурення й огиди до негативних явищ.

5. Прочитайте та законспектуйте головне.

Реалістично зображуючи ці картини, Нечуй-Левицький широко використовує гумор і сатиру. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах темноти і без-культурності, в царстві нікчемної боротьби за дрібну власність, письменник зумів по-гоголівськи, показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але це сміх не заради сміху. Ніде нема глузування з героїв. Навпаки, автор співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслити щось і позитивне. Досконало знаючи народний гумор і дотепи, Нечуй ширококористується ними в повісті. (Для прикладу можна назвати такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку (І розд.), сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки.) Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, сатирично Нечуй-Левицький викриває дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді; гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки; осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках із свекрухою.

 Система образів-персонажів — спосіб вираження ідейного та художнього замислу автора. У взаємодії персонажів через їх порівняння, зіставлення, протиставлення виражається погляд письменника на створений ним художній світ, на самих героїв, їх слова, вчинки і, зрештою, на оточуючу дійсність. Персонаж у художньому творі існує не сам по собі, а в системі взаємостосунків з іншими персонажами. Чим більше взаємозв’язків виявляється в персонажа, тим яскравіше висвітлюється його багатогранність, глибина і складність. Тому з розвитком літератури удосконалювались взаємостосунки в самій системі персонажів.

1. У класицизмі основним був поділ героїв на позитивних і негативних.

2. У сентименталізмі героєм стає виходець із народу, він внутрішньо благородний, протиставляється панам, аристократам, які зображуються людьми нікчемними, розбещеними, жорстокими (Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся»).

3. У романтизмі автор концентрує увагу на рисах характеру головних, усі інші персонажі допомагають розкрити характер основного (Гамалія в «Гамалії» Т. Шевченка).

4. У реалізмі складна система взаємостосунків, що визначає: наявність рівнозначних образів, і «схрещення доль», і протиставлення, і паралелізм, і антагонізм (М. Коцюбинський «Fata morgana», І. Франко «Борислав сміється»).

6.Характеристика образів твору

-         Якими ви собі уявляєте зовнішність персонажів повісті, їхній темперамент, вираз обличчя? Створіть портрети героїв.

Зразки відповідей.

Кайдашиха — повнувата, поважна в руках, вираз обличчя то сердитий, то улесливий — залежно від обставин.

Кайдаш — сутулий, худий, в очах — вічна заклопотаність і похмільна туга.

Карпо — високий, кремезний, завжди насуплений.

Лаврін — стрункий, усміхнений, погляд лагідний, відкритий.

Мотря — дебела, моторна, завзята, у погляді — рішучість.

Мелашка — невисока, худенька, тонкої вроди, очі усміхнені,

трохи сумні.

Підтердьте свої думки текстом твору.

-         Що спільного й відмінного в образах цих героїв? 

У першому розділі Кайдаша бачимо добрим стельмахом, прожив довге й тяжке життя. Старий Кайдаш — п’яниця. Причиною цього були також соціальні умови. Він усе частіше топив горе в горілці. Надмірне пи-яцтво привело його до загибелі — і саме у воді, якої все життя боявся. Проте в образі Кайдаша знаходимо й позитивні риси. Це, насамперед, працьовитість. Позитивним слід уважати й намагання його примирити сутички в хаті, прагнення до того, щоб не розбивалася сім’я. Сини Кайдаша Карпо і Лаврін успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім’ю, інтереси дрібного власника. Зовні вони також схожі на батька: «обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами». Це те, що їх об’єднує. Але кожен із них постає чітко окресленою індивідуальністю. Старший син Карпо з виду був суворий і непривітний. Письменник зазначає, що Карпо «ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи усміхались». У поводженні Карпо був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові. Ці риси Карпа, очевидно, були помічені у волості, і його обрали за десяцького. Для свого характеру він добирає собі дружину, щоб була «робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку».

Душа Лавріна чутлива до краси, ніжності. Він кохає свою дружину, йому байдуже, що Мелашка з бідної родини. Нахил Лавріна до жартів і дотепності також відрізняється від Карпового. Як приклад, тут можна назвати іронічне ставлення Лавріна до колотнечі в сім’ї, кепкування з Мотрі тощо. Але це тільки на початку. Далі з нього виходить такий же дрібний власник, егоїст, як і інші члени сім’ї. Він втягується до сварки, наслідує Карпа в поводженні з батьком, нечемно говорить із сусідами. Можна навести приклади, як мова балакучого Лавріна, сповнена дотепних виразів, жартівливих слів, потім також змінюється, стає брутальною і сварливою. Дві сім’ї братів, що поділилися, раз у раз виходять одна проти одної. На битву, і в усіх випадках Лаврін тримає себе не гірше від Карпа, виявляючи егоїзм і дріб’язковість приватного власника. 

Образ Кайдашихи, мабуть, найбільше індивідуалізований. Автор підкреслює її сварливість, нікчемний гонор, заздрість, наслідування експлуататорів (у ставленні до невісток). «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині». Перехід від улесливості до жорстокості — також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів. Мова старої Кайдашихи то улеслива, то сварлива. Щоб показати свою доброту до невістки, свекруха вживає такі звертання, як «моя дитино», «моє серце», «моя доню». Інакше звучать її слова, коли вона свариться: «Постривай же ти, суко!» або «Одчепись, сатано!». Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. Заводієм усіх сварок у сім’ї, усієї колотнечі була, у першу чергу, Кайдашиха. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності.

Мотря — сварлива й жорстока жінка, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала кличку «бендерська чума». Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно й образливо: «Не мети од порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття».

Мелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими теплими фарбами. На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім’ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдаша здалась раєм. У поведінці й мові Мелашка привітна й лагідна. Кохаючись у народних піснях, Мелашка і сама розмовляє пісенно. Тяжке життя випало на долю Мелашки у свекрухи, яка поводилась із нею, мов із наймичкою. Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи. Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Це невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім’ю сварливої Кайдашихи й починає навчатись у неї грубого поводження з людьми. Поступово переймає звички, лайливу мову, грубість, що панували в Кайдашів.

Як бачимо, крок за кроком перед читачами минає сумне, безрадісне життя затурканого селянина, недолі якого І. Нечуй-Левицький співчуває. Іноді він, правда, насміхається з нерозсудливих вчинків свого героя, з його сімейної «війни», але крізь цей гіркий сміх проглядає сум. Так жила не одна сім’я Кайдаша, а все дрібновласницьке село в другій половині ХІХ ст.

7.Підсумок уроку

7.1.Дайте відповіді на питання

- І. Нечуй-Левицький наділив Омелька й Марусю Кайдашів багатьма негативними рисами. А що в їхніх характерах позитивне?

- Лаврін та Мелашка здаються нам найбільш привабливими в повісті. А що в них заслуговує на осуд?

- У чому типовість героїв «Кайдашевої сім’ї»?

7.2. Творче завдання

Спробуйте створити власну кінцівку цього твору. Обґрунтуйте свою думку.

7.3.Літературна гра « Чий це портрет?»

1. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».

2. «Вона була вже немолода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».

3. «…молоде довгасте обличчя було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно і ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою».

4. «…був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті». «Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались».

5. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікоть, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалося з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, обмитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю».

6. «Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».

7.4. Підсумок

Нечуй-Левицький, як бачимо, виступає у своєму творі як справедливий, суворий суддя. І це було новим, революційним кроком у розробці теми села. Від співчуття знедоленому селянству, розкриття його тяжкої долі, піднесення позитивних сторін його життя, тобто того, що було характерне для Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка, Нечуй-Левицький не відмовляється. Він бачив у селянині великого трудівника, володаря поетичної душі, творця перлин народної творчості, але й бачив ті умови соціального побуту, які породжували темноту, суєвір’я, приватновласницьку психологію. Думка про «двоїсту природу» селянина неоднорозово проходить червоною ниткою у творах І. С. Нечуя-Левицького.

8. Оголошення і коментар домашнього завдання

 Прочитати додатково художній твір «Хмари» І. Нечуя-Левицького. Зробити записи в читацькому щоденнику (обов’язково).