11 клас українська література 

28 квітня 

Класна робота

Оксана Забужко. «Рядок з автобіографії», «Читаючи історію»

1. Перегляньте відео 

https://www.youtube.com/watch?v=M9AqnnPMH70

2.  Аналіз твору «Рядок з автобіографії»
https://www.youtube.com/watch?v=e5BYEHv6FgI

Збірка – «Диригент останньої свічки» (1990) 
Основна думка твору – дотримання етичного ідеалу духовного аристократизму, служіння вивищенню України та своєї нації, збереження родовідної пам’яті.
Ідея – возвеличення в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.

Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.
 Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.
 У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. 
У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи. Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи, досягаючи свого апогею в рядках: «Мої предки були народом — / Тим народом, якого нема», що сприймаються як висновок про велич українського народу.

3. Аналіз «Читаючи історію»

У вірші «Читаючи історію» яскраво увиразнюється постмодерне світовідчуття поетеси, яка в трактуванні минулого та сьогодення України використовує один із прийомів естетики постмодернізму — «іронії історії».

Філософський погляд авторки акумулюється на конкретній історичній події — зруйнуванні готами Риму — та проектується на українські реалії. Змальовується абсурдна ситуація привласнення історичного минулого, де вбачається певний натяк і на свавільне поводження в радянську добу з історичною спадщиною українського народу: «Ото дитина, далебі! / Таж він таке до рук отримав! / Що міг привласнити собі / Не тільки славу — ймення Рима!».

Мотив твору — викриття антигуманних виявів суспільного устрою в проекції на історію України.

Проблематика: возвеличення історії та державності, нехтування культурною спадщиною.

У творі наявні образи-символи, зокрема образ Колізею — античної пам’ятки історії та культури, символу сцени, на якій відбувалися історичні події. Так, авторка утверджує вічність історії, водночас вказуючи й на минущість життя «сильних світу сього»: «Бо над суворий льодостав / Віків, що й нам сяга по груди, / Рим — все ж стоїть, як і стояв, / А варвар — варваром і буде». Образ «молодого і хижого варвара» — образ ворога, некеруючої сили руйнації. Авторка змальовує його в іронічному тоні, щоб підкреслити мізерність його амбіцій, адже історію великого народу знищити неможливо. Своєю концепцією цей вірш перегукується з твором «Напис в руїні» Лесі Українки — поетичного кумира О. Забужко.

Непересічний талант поетеси О. Забужко, її вправне володіння художнім словом засвідчує, що мисткиня, активно використовуючи надбання поезії попередніх часів, звертається й до засобів і прийомів постмодерної естетики: вдається до алюзій, інтекстуальності, ремінісценцій, іронії, епатажу, гри зі словом і читачем, застосовує кінематографічні прийоми (фрагментарність, мозаїчність), поєднує жанр.